кінодраматургія

кінодраматургі́я

• кінодраматургія

- вид худож. л-ри, особливості якої зумовлюються призначенням — бути основою для кінематографічних творів. Попередниками К. є сценарії 10 — 20-х pp. 20 ст., що були, по суті, переліком кадрів майбутніх фільмів. У них уже закладалися сюжетні й жанрові контури кінотвору. Можливості К. розширювались у ході освоєння засобів виразності кіно. У практиці рад. кінематографа кіносценарій поступово набув ознак літ. твору. У цьому процесі важливу роль відіграла праця для кіно письменників — І. Бабеля, В. Маяковського, Ю. Тинянова, С. Васильченка, А. Головка, М. Бажана, В. Поліщука, Ю. Яновського, М. Семенка, М. Иогансена та ін. З'явилась нова професія — кіносценарист (кінодраматург). Серед найпомітніших рад. кінодраматургів 20-х pp. — Н. Зархі, В. Туркін, С. Єрмолинський, М. Зац, B. Радиш, М. Панченко, М. Лядов, С. Радзінський. Прихід у кіно звуку збагатив поетику К., розширив її можливості у розкритті людських характерів. Поступово утвердилося поняття "літературний кіносценарій". З творчістю О. Довженка в літературознавчу термінологію увійшла кіноповість.

Деякі режисери — в рад. кіно О. Довженко, C. Герасимов, В. Шукшин, В. Денисенко, у зарубіжному Р. Клер, Г. Шойман, В. Хайновський та ін. — є і авторами сценаріїв багатьох своїх фільмів; інші — Ю. Іллєнко, Л. Осика, Е. Рязанов, Х. Нарлієв — нерідко виступають як співавтори кіносценаріїв. Відомі рад. кінодраматурги — Є. Гаврилович, В. Єжов, С. Жгенті, В. Мережко, Є. Онопрієнко, О. Сацький, А. Інін, В. Черних, О. Ібрагімбеков та ін. Багато фільмів поставлено за кіносценаріями письменників Василя Земляка, В. Сичевського, А. Адамовича, Ю. Нагібіна та ін.

Кіносценарій як літ. твір має ознаки епічних, драматичних і ліричних жанрів. Розвиток К. як літ. системи відбувався у вигляді збагачення жанрових різновидів кіносценаріїв — від агітфільму і сатир. мініатюри до психол. драми та кіноепопеї. Особливим жанрово-стильовим явищем стала укр. школа поетичного кіно (перші її фільми — "Тіні забутих предків" С. Параджанова за повістю М. Коцюбинського, сценарій І. Чендея; "Сон" В. Денисенка, сценарій Д. Павличка, обидва — 1964), яка продовжила й поглибила довженківські традиції, дала поштовх для виникнення поетичного (метафоричного) кіно в ін. республіках СРСР (у Грузії — "Благання" Т. Абуладзе за поемами Важа Пшавела, 1965; Молдавії — "Лаутари" Е. Лотяну, за ранніми творами М. Горького, та ін.). У К. цього напряму значний внесок зробили поети, прозаїки та професійні кінематографісти: І. Драч (сценарії фільмів "Криниця для спраглих", реж. Ю. Іллєнко, 1965; "Пропала грамота" — разом з І. Миколайчуком, реж. Б. Івченко, 1967; "Камінний хрест" за новелами В. Стефаника, реж. Л. Осика, 1968), Л. Костенко та А. Добровольський (сценарій "Перевірте свої годинники" — фільм "Хто повернеться, долюбить", реж. Л. Осика, 1969), Ю. Іллєнко та І. Миколайчук ("Білий птах з чорною ознакою", реж. Ю. Іллєнко, 1971) та ін.

■ Літ.: Лядов М. Сценарій. Основи кінодраматургії та техніка сценарія. К., 1930; Туркин В. К. Сюжет и композиция сценария. М., 1934; Волькенштейн В. М. Драматургия кино. М. — Л., 1937; Вопросы кинодраматургии, в. 1 — 6. М., 1954 — 74; Щербак А. І. Сучасність в українській кінодраматургії. К., 1962; Мороз-Погрібна Л. З. Українська радянська кінодраматургія. К., 1976; Белова Л. И. Сквозь время. Очерки истории советской кинодраматургии. М., 1978; Мороз Л. Письменник і кіно. В кн.: Проблеми. Жанри. Майстерність, в. 3. К., 1978; Дзюба І. Відкриття чи закриття "школи"? "Культура і життя", 1989, 26 березня, 2 квітня.

Л. З. Мороз.