назва твору
на́зва твору
• назва твору
художньої літератури, заголовок твору — графічно виділений елемент структури тексту; коротка словесна формула твору, яка випливає з його змісту. Первісна функція Н. т. у рукописних текстах — стисло означити твір, виокремити його з-поміж інших. Такі назви в давнину мали здебільшого умовний характер, залежали від числа розділів, строф, рядків, віршового розміру тощо — пам'ятка середньовіч. араб. л-ри "Тисяча й одна ніч", "Метафізика" Арістотеля та ін. Поширеними в давнину та середні віки були багатослівні Н. т. анотаційного характеру, заголовки-передмови та заголовки-змісти, що нерідко вбирали в себе і жанрове визначення твору ("Се повЂсти времяньных лЂт, откуду есть пошла Руская земля, кто в Кие†нача первЂе княжити и откуда Руская земля стала есть"). Згодом призначення Н. т. доповнювалося естет, функціями, що діють у конкр. творі.
За час свого існування л-ра виробила різноманітні типи Н. т. Вибір назви є проблемою композиції і певною мірою зумовлений історично — сучасним письменникові рівнем сусп. та літ. розвитку, завданнями літ. напряму, до якого він належить, домінуючим типом худож. мислення і т. д. Зокрема, тяжіння укр. письменників-модерністів кін. 19 — поч. 20 ст. до винесення у Н. т. іншомовних та маловідомих слів пов'язане з проблемою європеїзації рідної культури і водночас є даниною зовн. ознакам декадентства з його орієнтацією на елітарність мист-ва ("Amoroso"; "Ad astra"; "De mortuis"; "Гуморески. Cum grano salis" — назви циклів М. Вороного; "Vae victis!", "Le sonnet sans tête", "Sphärenmusik" — назви окр. його поезій). "Виробничі" Н. т. рад. л-ри 20 — 30-х pp. ("Цемент", "Енергія" Ф. Гладкова, "Турбіни" В. Кузьмича, "Металісти" І. Сенченка, "Інженери" Ю. Шовкопляса) відобразили захоплення письменників індустріалізацією країни, підтримку пануючої тоді тенденції в галузі мист-ва щодо примату зображення громадського над особистим. Існують дві осн. форми зв'язку між Н. т. і текстом твору. Н. т. може розгортатися в тексті, повторюватися у ньому, породжуючи при цьому підтекст твору і заголовка ("Розрита могила" Т. Шевченка, "Суєта" І. Карпенка-Карого, "Давня казка" Лесі Українки); а може пов'язуватися з текстом твору опосередковано, через глибинні семант. рівні (зокрема символічний, — як у повісті "Перехресні стежки" І. Франка, оповіданні "Лялечка" М. Коцюбинського, романі "Бур'ян" А. Головка). Одна з істотних характеристик заголовка твору — його рухливість; він може змінюватись у процесі становлення тексту ("Осика" — "Відьма" Т. Шевченка, "Микита Старостенко, або Незчуєшся, як лихо спобіжить" — "Дай серцеві волю, заведе в неволю" М. Кропивницького, "Льореляй" — "Безподій" — "Царівна" О. Кобилянської), або й після завершення роботи над твором. Це відбувається з волі автора ("Бесталанный" — "Тризна" Т. Шевченка; "Гроші" — "Сто тисяч" І. Карпенка-Карого), або редактора чи цензора (цензурні назви повісті Панаса Мирного "Лихі люди" — "Товариші", роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" — "Пропаща сила"). Інший вияв рухливості заголовка твору — подвійні назви із сполучником "або", що постають з прагнення письменника поєднати в Н. т. логіку й емоції, поняття й образ, власне назву і моралізуючий момент, смаки й потреби читачів та ін. ("Михайло Чарнышенко, или Малороссия восемьдесят лет назад" П. Куліша, "Глитай, або ж Павук" М. Кропивницького).
Абсолютна більшість Н. т. належить до номінативних структур. Найчисленніші їх тематичні групи такі: заголовки, що називають гол. героя або героїв твору; вказують на жанр твору; визначають місце або час подій, які відбуваються у творі; заголовки — назви пори року, доби, явища природи, істор. події тощо. Серед естет. функцій, які виконують заголовки, — символічна, типізаційна, художньо узагальнююча, афористично-резюмуюча, моралізаторська, іронічна, алюзивна, інакомовна, епатуюча та ін. Заголовок не є обов'язковим для літ. твору. Часто він відсутній у ліричних віршах, що зумовлено специфічною для лірики семантичною ускладненістю. Функцію називання в таких випадках можуть виконувати цифрові позначки чи окр. літери, графічні знаки, зірочки, перший рядок твору.
■ Літ.: Кржижановский С. Поэтика заглавий. М., 1931; Блисковский З. Д. Муки заголовка. М., 1981; Чамата Н. П. Заголовок у поезії Шевченка. "Радянське літературознавство", 1987, № 7; Кожина Н. А. Заглавие художественного произведения: онтология, функции, параметры типологни. В кн.: Проблеми структурной лингвистики. 1984. М., 1988.
Н. П. Чамата.