МИРНИЙ Панас

МИ́РНИЙ Панас

• МИРНИЙ Панас

[справж. — Рудченко Панас Якович; 1 (13).V 1849, м. Миргород, тепер Полтав. обл. — 28.I 1920, Полтава]

- укр. письменник, громад.-культур. діяч. З сім'ї дрібного урядовця. Закін. 1863 Гадяцьке повіт. уч-ще. Служив у повіт. канцеляріях Гадяча (1863 — 64), Прилук (1865 — 67), Миргорода (1867 — 71), водночас займався самоосвітою; збирав усну нар. творчість. З 1871 жив у Полтаві, працював у губ. скарбництві й казенній палаті, з 1914 — дійсний статський радник. Входив до Полтав. громади. Брав участь у культур.-літ. житті, зокрема в організації вечорів пам'яті Т. Шевченка. Один з ініціаторів відзначення 100-річчя виходу "Енеїди" І. Котляревського (1898), відкриття її авторові пам'ятника в Полтаві (1903), заснування журн. "Рідний край" (1905). Підтримував творчі стосунки з М. Драгомановим, М. Старицьким, М. Кропивницьким, М. Заньковецькою, М. Лисенком, Оленою Пчілкою, П. Житецьким, П. Чубинським, О. Русовим, О. Терлецьким, М. Коцюбинським, С. Єфремовим, Я. Жарком. За радянської влади працював у Полтавському губфінвідділі. Світогляд й естет. погляди М. сформувалися під впливом творчості Т. Шевченка, прогрес. традицій укр. та ін. європ. л-р, ідей революц. народництва, пізніше — його брата 1. Рудченка (Івана Білика) та М. Драгоманова.

До ранніх літ. спроб М. (кін. 60 — поч. 70-х pp.) належать оповідання "Голодні годи", "Ганнуся" (незакін., не опубл.). Дебютував 1872 в журн. "Правда" віршем "Україні", де звучав традиц. мотив працювати на рідній ниві, й оповіданням "Лихий попутав", в якому тема сумної долі покритки розкривалася в соціально-психол. аспекті. Трагедія дрібного канцеляриста, показана в оповіданні "П'яниця" (1874), зумовлюється не тільки інфантильністю героя, а й брутальним натиском цинічного прагматизму. "В обох оповіданнях, — писав І. Франко, — видно було свіжий і сильний талант, і вони відразу корисно вирізнилися серед тодішньої української белетристики" (Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984, с. 342).

З творчістю М. почала складатися нова для укр. прози жанрова система; психол. оповідання й новела, соціально-психол. повість і роман, злободенний худож. нарис, сатир. казка. Значним досягненням укр. реалізму стала повість "Лихі люди" (цензурна назва "Товариші", 1875; опубл. без підпису 1877 у Женеві за участю М. Драгоманова), в якій порушувалася проблема ролі укр. інтелігенції в сусп. житті, її духовної і соціальної орієнтації, соціального й нац. розвитку народу. У повісті показано, як середовище формує різні типи інтелігентів, досліджується схильність і здатність людини засвоювати домінуючі сусп. настрої, пристосовуватися до них чи, навпаки, протиставляти себе моралі соціальних верхів. По-новому, на нац. життєвій основі розв'язується актуальна проблема появи "нових людей", їх зв'язку з народом. Глибокий психологізм у розкритті характерів забезпечувався вільною композицією, поєднанням розповіді з оповіддю, зміщенням часових параметрів за допомогою прийомів спогадів, сновидінь, марень головного героя.

Новаторським був підхід М. і до зображення селянства, що яскраво виявилося в соціально-психол. романі "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". Задум твору виник у М. 1872 під враженням від мандрівки, описаної згодом у нарисі "Подоріжжя од Полтави до Гадячого" ("Правда", 1874, № 10 — 13). Робота тривала 1872 — 75. Первісний варіант твору — повість "Чіпка" — М. доопрацьовував разом з І. Рудченком, який не тільки порадив розширити історичне тло, поглибити соціально-психол. мотивування конфлікту, а й змінив структуру твору, написав ряд розділів, переробив чимало епізодів, увиразнював стиль. У романі змальовано життя укр. села впродовж століття, реальна дійсність осмислюється в істор., соціальних, нац.-побутових виявах, що надають твору життєвої достовірності, панорамності, психол. вмотивованості характерів, ситуацій і колізій, багатого образно-стильового забарвлення. В основу худож. зображення покладено принципи з'ясування причинно-наслідкового зв'язку між сусп. і духовними явищами, вирішальної ролі народу в істор. процесі, соціальної зумовленості дій і вчинків персонажів. Цими принципами письменник керуватиметься і в наступ, творах. У романі розкривається самовияв широкої натури, неоднозначної за своєю духовною наповненістю, що різко відрізняє її від багатотерпеливого селянина. Образ Чіпки сконцентрував і риси, що засвідчували творчі можливості й моральне здоров'я народу, а також якості "пропащої" сили, яка могла доброго сім'янина штовхнути на шлях розбою. Водночас автор застерігає від деструктивної народної стихії, яка вихлюпується в період кардинальних сусп. зрушень.

З романом тематично пов'язана повість "За водою", створена М. та І. Рудченком у 80-х pp. (надр. 1918). В ній показано безвихідь, в яку потрапили кріпаки в пореформену епоху, вияви бунтівливої сили, що в момент гострого соціального напруження не знаходить розумного застосування. Повість "Голодна воля" (2-а пол. 80-х pp., опубл. 1940) передає настрої кріпаків під час сел. реформи, їхнє глибоке розчарування в ній, прагнення працювати на себе. Про лихо кріпосницьке, про злидні й утиски, яких зазнали селяни після проголошення "волі", йдеться у повісті "Лихо давнє й сьогочасне" (1897). У всіх цих тематично близьких творах порушуються питання загальнолюдських цінностей, складності формування особистості, її місця і ролі в сусп.-істор. умовах свого часу. Письменник у різних аспектах торкається психол. проблеми гідності людини, вибору нею у вирішальний момент власної позиції, відстоює її право на свободу, осуджує жорстоке, антигуманне ставлення сильних світу до простого трудівника. Епіч. розмах мислення — одна з визначальних рис творчості М. Його погляд проникає в усі сфери сусп. життя, письменник викриває вади соціальної системи; в дослідженні життя у нього завжди домінує соціально-психол. аналітичність. Така багатоаспектність естет. аналізу сучасності надає творам М. енциклопедичності, панорамності в охопленні різних сторін дійсності, стереоскопічної глибини. Це, зокрема, виявилося в романі "Повія", перші дві частини якого були надруковані 1883 — 84 (повністю побачив світ 1928). Твору властиві тенденції до осягнення і втілення "універсального" змісту життя, багатоплановість, густа "заселеність" людьми. У романі, як і в кращих творах ін. європ. л-р 19 ст., глибоко розкрито приховані пружини капіталіст. визиску, нещадно викривається облудна мораль гнобителів та їхніх прислужників. Через траг. долю сел. дівчини Христі, її взаємини з середовищем М. висвітлює "винародовлення" людини, досліджує негативні сторони урбанізованої цивілізації, осуджує духовну мімікрію інтелігента, показує поверховість поривань і вчинків людей такого типу — носіїв не вистражданих переконань, а модних ідейок, що й зумовлювало їхнє відступництво від демократичних ідеалів. Це зумовило композиц. структуру роману, визначило його суттєві жанрові особливості, поєднання різноманітних стильових прийомів організації худож. матеріалу. За спостереженням О. Гончара, М. "залишив нам художній синтез своєї доби" (Гончар О. Письменницькі роздуми. К., 1980, с. 71).

М. виявив себе талановитим майстром і в жанрах малої прози, зокрема в циклах оповідань "Родина Бородаїв" (напис. у 70-х pp., опубл. 1954; назву дали дослідники), "Як ведеться, так і живеться" (напис. в 70 — 80-х pp., два твори опубл. 1884, повн. цикл — 1951). М. зазначав, що в цих творах він намагався показати, як "винародовлювались наші найталановитіші люди", як внуки під впливом освіти "знову привернулись до народу". Гуманіст. пафос властивий оповіданню "Морозенко" (1885, надр. 1898). "Перлиною між дрібними оповіданнями Мирного" назвав І. Франко новелу "Лови" (1887) за її худож. довершеність, зокрема в сатир. окресленні поліцейського пристава, ефектне загострення ситуацій: Ідея соціальної і майнової рівності людей визначає спрямованість алегор. "Казки про Правду і Кривду" (1889). Нарис "Серед степів" (1885 — 1900, надр. 1903) пройнятий уболіванням за траг. долю переселенців, що прагнуть знайти щастя на далекому Амурі. Революц. дійсність зображено в оповіданнях "Пригода з „Кобзарем"" (1906), "Дурниця" (1909). У поемі в прозі "Сон" (1905) картини оновлення життя пов'язуються з символ. образом Волі. Борцям за нар. визволення присвячені вірші "До сучасної музи", "До братів-засланців" (обидва — 1905). М. залишив помітний слід і в драматургії. Його драма "Лимерівна" (1883, надр. 1892), в якій поєднуються реаліст. й романт. тенденції, а образ гол. героїні розкривається в конфлікті з темним царством родинного деспотизму, постала на основі творчого переосмислення мотивів нар. балади. Одну з сюжетних ліній "Лимерівни" продовжує драма "У черницях" (1884, надр. 1929), в якій викривається фальшива святенницька мораль. Конфлікт комедії "Перемудрив" (1884, надр. 1886) побудований на зіткненні поглядів адвоката-хабарника з новими ідейними устремліннями його сина-студента, близького до народницької молоді. У соціально-побут. драмі "Згуба" (1896, надр. 1907) йдеться про знівечену долю сел. дівчини, що стала утриманкою міського панича. Бібл. історія про гріхопадіння перших людей лягла в основу філос. містерії "Спокуса" (1901, надр. 1908), написаної у вірш. формі. Своєю творчістю, не позбавленою елементів романтизму, М. утвердив в укр. л-рі класичний тип крит. реалізму, широту ідейно-худож. обсервації життя в різних його сучасних та істор. виявах.

М. переклав ряд творів О. Пушкіна, М. Лермонтова, А. Фета, О. Островського ("Гроза", разом з І. Рудченком), В. Шекспіра ("Король Лір"), Г. Лонгфелло ("Дума про Гайявату"), Г. Гейне. Здійснив переспів "Слова о полку Ігоревім" розміром, формою і стилем, близьким до нар. дум ("Дума про військо Ігореве", надр. 1896). Працював над перекладом "Орлеанської діви" Ф. Шіллера. Перекл. 1919 дит. п'єсу у віршах "Царівна Полуничка" П. Соловйової. М. — митець широкого епіч. таланту, який осн. критерієм художності вважав життєву правду. Він збагатив укр. л-ру творами, в яких широта дослідження дійсності органічно поєднувалася з проникливим психол. аналізом поведінки особистості. У прозі М. захоплює "широкий та вільний розмах думки — власне те, чого не вистачає мало не всім нашим белетристам" (Коцюбинський М. Твори, т. 5. К., 1961, с. 267 — 268).

Творчість М. високо оцінювали ще за його життя М. Драгоманов, І. Франко, Б. Грінченко, М. Старицький, М. Коцюбинський та ін. Його твори видавалися рос., ест., латис., молд. мовами. Роман "Повія" інсценізований (1954, інсц. та пост. В. Крайниченка) та екранізований (1961, сценарій Н. Капельгородської, реж. І. Кавалерідзе), драма "Лимерівна" екранізована (1955, реж. В. Лапокниш; обидва фільми поставлено на Київ. кіностудії худож. фільмів ім. О. П. Довженка). Образ письменника відтв. у повісті "Дуби шумлять" І. Пільгука, романі "Клятва" Р. Іванченко. У Полтаві 1940 відкрито Мирного Панаса музей, біля якого встановлено пам'ятник письменникові (1949, скульптори О. Олійник та М. Вронський), на могилі — обеліск з його барельєфом (скульптор В. Хома). Рукописи М., зберігаються в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

♦ Тв.: Твори, т. 1 — 5. К., 1954 — 55; Зібрання творів, т. 1 — 7. К., 1968 — 71; Твори, т. 1 — 2. К., 1989; Рос. перекл. — Собрание сочинений, т. 1 — 4. М., 1951.

■ Літ.: Білик І. Перегляд літературних новин. "Правда", 1873, № 2, 3, 15, 17; Горленко В. Повія, роман П. Мирного, ч. 1. "Киевская старина", 1883, № 6; Грушевський О. Панас Мирний. В кн.: Грушевський О. З сучасної української літератури. Начерки і характеристики, ч. 1. К., 1918; Дорошкевич О. Ідеологічні постаті в українській літературі після Шевченка (Спостереження й уваги). "Червоний шлях", 1923, № 3 — 5; Марковський М. Як утворивсь роман "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" П. Мирного та Ів. Білика. К., 1925; Корсунський М. Панас Якович Рудченко (Панас Мирний), як службовець, громадянин і людина. "Червоний шлях", 1927, № 7 — 8; Рудинська Є. Листи Василя Горленка до Панаса Мирного. 1883 — 1905. К., 1928; Рудницький М. Панас Мирний. В кн.: Рудницький М. Від Мирного до Хвильового. Львів, 1936; Кирилюк Є. П. Панас Мирний. К., 1939; Сиваченко М. Є. Історія створення роману "Хіба ревуть воли, як ясла повні?". К., 1957; Зубков С. Д. Ранні драматичні спроби Панаса Мирного. К., 1958; Пивоваров М. П. Майстерність психологічного аналізу (Роман "Повія" Панаса Мирного). К., 1960; Білецький О. І. Панас Мирний. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Сиваченко М. Є. Корифей української прози. К., 1967; Черкаський В. М. Панас Мирний. К., 1973; Панас Мирний. Життя і творчість у фотографіях, ілюстраціях, документах. К., 1983; Франко І. Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 41. К., 1984; Черкаський В. М. Художній світ Панаса Мирного. К., 1989.

П. П. Хропко.