газогідродинамічні дослідження пластів і свердловин

Газогидродинамические исследования пластов и скважин — gashydrodynamic investigations of seams and wells — *gashydrodynamische Untersuchungen von Flözen und Bohrlöchern – комплекс методів для отримання інформації про термобаричні і фільтраційні характеристики газових і газоконденсатних пластів, умови припливу газу до вибоїв свердловин і продуктивності останніх. Проводяться при стаціонарному і нестаціонарному режимах фільтрації. Г.д. в першому випадку здійснюються методом усталених відборів. За результатами дослідження будується індикаторна лінія (діаграма) – залежність між дебітом свердловини Q і різницею квадратів пластового і вибійного тисків для різних усталених режимів роботи свердловини, що характеризує умови припливу газу до свердловини. Дослідження свердловини проводяться з випусканням газу в атмосферу (на неосвоєних площах у процесі розвідки родовища) або в газопровід (під час експлуатації родовища). Метод дає змогу визначити коефіцієнти фільтраційного опору, які залежать від параметрів привибійної зони пласта і конструкції вибою свердловини; вивчити умови руйнування привибійної зони, накопичення і винесення твердих і рідких частинок з вибою свердловини; установлювати технологічні режими експлуатації свердловини і оцінювати ефективність ремонтно-інтенсифікаційних робіт і інш. На форму індикаторної лінії впливають неповна стабілізація пластового і вибійного тисків, очищення або накопичення на вибої й у привибійній зоні свердловини рідини і твердих частинок, утворення гідратів і інш. При дослідженні низькопродуктивних свердловин з тривалим періодом стабілізації вибійного тиску і дебіту використовують модифіковані варіанти методу усталених відборів (ізохронний, експрес-методи та ін.), які дають змогу значно скоротити тривалість випробування. Г.д. при нестаціонарних режимах фільтрації проводяться методами відновлення тиску (після зупинки свердловини, яка працювала на усталеному режимі) і стабілізації тиску та дебіту (після пуску зупиненої свердловини в певному режимі роботи). Суть першого методу – спостереження за зміною вибійного (гирлового) тиску pв(г) і температури з перебігом часу та побудова за отриманими даними кривої відновлення тиску (КВТ), другого – за зміною вибійного (гирлового) тиску, температури, дебіту свердловини Q, внаслідок чого будується крива стабілізації тиску (КСТ). За допомогою КВТ і КСТ визначаються коефіцієнти провідності, п’єзопровідності, пористості, проникності, тріщинуватості, неоднорідність пластів-колекторів та інш. Криві дають змогу також оцінювати зміну параметрів пласта в процесі роботи свердловини (очищення привибійної зони та інш.). На форму КВТ впливають приплив газу до свердловини після її зупинки, неізотермічність процесу відновлення тиску, неоднорідність пласта (в т.ч. тектонічні і літологічні порушення), міжпластові перетоки та ін. Ті ж фактори впливають на форму КСТ, однак частіше спотворення спричинюється зміною фільтраційних характеристик привибійної зони свердловини, неоднорідністю пласта за площею і товщиною. Дані, отримані при Г.д., використовуються для підрахунку запасів газу, при складанні технологічних проектів і аналізі розробки родовищ, а також при плануванні заходів по збільшенню продуктивності свердловин.