1. Словник-довідник музичних термінів

артикуляція

(лат. articulatio — розчленування, від articulo — членувати, розчленовано вимовляти) — 1. Спосіб виконання звуків під час співу або гри на музичному інструменті. Існує три види А.: зв’язану (legato), роздільну (non legato), і коротку (staccato) з великою кількістю градацій в кожному виді. В нотопису А. передається за допомогою слів (legato, non legato, legatissimo, pizzicato, tenuto, portato, staccatissimo, legato secco, glissando, portamento тощо) або відповідними графічними позначками — лігами, крапками, рисками, акцентами і.т.д . 2. Чітке, виразне вимовляння голосних у співі, яке залежить від способу організації роботи голосового апарату. Вимовляння приголосних у співі називаеться дикцією.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. артикуляція — артикуля́ція іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. артикуляція — [артиекул’ац'ійа] -йі, ор. -йеійу Орфоепічний словник української мови
  3. артикуляція — -ї, ж. 1》 лінгв. Робота мовних органів, спрямована на вимовляння того чи іншого звука мови; також положення мовних органів за вимови такого звука. Артикуляція мовлення — виразність вимови, членороздільність мовлення, виразне вимовляння слів. 2》 муз. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. артикуляція — АРТИКУЛЯ́ЦІЯ, ї, ж., лінгв. Робота мовних органів, спрямована на вимовляння того чи іншого звука; положення мовних органів при вимові такого звука. Дифтонги – це звуки неоднорідної артикуляції, в яких переважає перший або другий компонент (з наук. літ. Словник української мови у 20 томах
  5. артикуляція — артикуля́ція (від лат. articulatio – розчленування) 1. Дія мовного апарата, внаслідок якої утворюються членороздільні звуки; виразність вимови. 2. Зчленування кісток, суглоб. 3. Спосіб виконання послідовного ряду звуків на інструменті чи голосом. 4. тех. Словник іншомовних слів Мельничука
  6. артикуляція — Спосіб виконання послідовності звуків голосом або на інструменті, напр., легато (поєднуючи звуки), стаккато (відриваючи), арко (потираючи струни смичком), піццікато (смикаючи струни пальцем). Універсальний словник-енциклопедія
  7. артикуляція — Артикуля́ція, -ції, -цією; -ля́ції, -цій Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. артикуляція — АРТИКУЛЯ́ЦІЯ, ї, ж., лінгв. Робота мовних органів, спрямована на вимовляння того чи іншого звука мови; також положення мовних органів при вимові такого звука. Роботу над дикцією слід починати з.. вироблення вірної артикуляції (Худ. чит.. Словник української мови в 11 томах