буквені позначення звуків

Умовне позначення буквами (літерами) звуків, яке використовувалось ще в Давній Греції, З Х ст. у Б.П.З. застосовується латинська абетка: А(ля), В(сі-бемоль), Н(сі), С(до), D(ре), Е(мі), F(фа), G(соль). Залежно від положення в звукоряді ступені позначаються таким чином: у субконтроктаві — А2, Н2; у контроктаві — С1, D1, E1, F1, G1, A1, H1; у великій октаві — С, D, E, F, G, A, H; у малій октаві — c, d, e, f, g, a, h; у першій октаві — c1, d1, e1, f1, g1, a1, h1; у другій октаві — c2, d2, e2, f2, g2, a2, h2; у третій октаві — c3, d3, e3, f3, g3, a3, h3; у четвертій октаві — c4, d4, e4, f4, g4, a4, h4; у п’ятій октаві — с5. Підвищення ступеня на півтон позначається додаванням до буквеного позначення складу is (напр., fis — фа-дієз), а пониження — додаванням складу es (des — ре-бемоль), крім b(сі-бемоль), as (ля-бемоль), es (мі-бемоль); подвійне підвищення — додаванням складу isis, подвійне пониження — складу eses, крім мі-дубль-бемоль — eses, ля-дубль- бемоль — asas, сі-дубль-бемоль — bes. Часто Б.п.з. використовується для позначення тональності, при цьому буква означає тоніку, а лад позначається словами dur (мажор) і moll (мінор) — напр., C-dur, h-moll.