1. Словник-довідник музичних термінів

кача

(іт. caccia — полювання, погоня, переслідування) — вокальний твір імітаційного складу часів раннього Відродження, який змальовував картини полювання, жанрово — побутові сцени. К. була поширена в Італії (триголосна К.) та Франції (двоголосна К.). Розкриттю змісту К. сприяла форма канону, переслідування одного голосу іншим, елементи звуконаслідування (голоси собак, вигуки, звуки мисливських рогів тощо, сповнена енергії, руху, динамізму. Інструментальній К. властиві двоголосні мелодичні звороти фанфарного складу, безперервний ритмічний рух восьмими нотами в тріольному ритмі. В формі К. написані швидкі частини скрипкових сонат і концертів А.Вівальді, Ф.Крейслера, Ж.Леклера, Н.Паганіні, Д.Скарлатті, Ф.Шабрана та ін.

(від іт. caccia — полювання) — вокальні світські п’єси імітаційного характеру XIV — XVI ст., створені у формі канону, звідки й походить назва.

Джерело: Словник-довідник музичних термінів на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. Кача — Ка́ча іменник жіночого роду річка Орфографічний словник української мови
  2. кача — I кач`а-ати, с. Пташа качки. II к`ача-і, ж. Вокальна п'єса імітаційного характеру часів Раннього Відродження; змальовувала картини полювання, побутові сцени. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. кача — КАЧА́, а́ти, с. Те саме, що каченя́. Гей, пливе кача по Тисині, Пливе кача по Тисині (з народної пісні); Ключем, розвалюючись то в ту, то в другу сторону, попідтинню потяглися качата на воду (Панас Мирний); На плесі раптом зашуміла вода... Словник української мови у 20 томах
  4. кача — КАЧЕНЯ́ (маля качки), КАЧА́, КРЯЧА́ розм., ВУТЯ́ діал., ВУТЕНЯ́ діал., ТА́СЯ дит.; ЧИРЯ́ (маля дикої качки). За городом качки пливуть, Каченята крячуть (пісня); На подвір'ї повно качат, курчат та кролят (О. Словник синонімів української мови
  5. кача — Кача́, -ча́ти, -ча́ті, -ча́м; -ча́та, -ча́т Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. кача — КАЧА́, а́ти, с. Пташа качки. Ключем, розвалюючись то в ту, то в другу сторону, попідтинню потяглися качата на воду (Мирний, І, 1954, 236); На плесі раптом зашуміла вода, ніби туди хто висипав з лантуха пампушки. Сів табунець качат (Досв., Вибр., 1959, 411). Словник української мови в 11 томах
  7. кача — Кача, -чати с. (мн. качата и качата. Камен. у.). Утенокъ. Гусята, качата гречку поїли. н. п. Качка качат вивела. Мнж. 36. ум. качатко, качаточко. Хлюпощуться качаточка поміж осокою. Шевч. 660. Словник української мови Грінченка