лексикографія музична

(від гр. lexirjs — словесний і grapho — пишу) — теорія і практика створення музичних довідкових видань, а також сукупність словників, довідників, енциклопедій та ін. Основний принцип Л.м. — розташування матеріалу в алфавітному порядку. За типом побудови, відбору та викладу статей Л.м. поділяються на універсальні або енциклопедичні, які охоплюють усі галузі музичної культури, включаючи стислі відомості про діячів музичного мистецтва, театри, концертні зали, конкурси тощо, та галузеві (біографічні, музичних інструментів, оперні, балетні, хорові, вокальні, персональні та інші). Найбільш вживаною частиною Л.м. є термінологічні словники, які подають стислі визначення музично — теоретичних та практичних понять, а також відомостей з суміжних галузей наук, які використовуються в музичному мистецтві та навчанні. Лам. має велике значення, оскільки 'найбільш повний словник краще будь-якого підручника' (А.Франс). До найбільш відомих зразків Л.м. належать словники Т.Яновки (1701, останнє видання 1973),Ж.Ж.Руссо (1731), Г.Римана (1882, останнє видання 1985), Р.Бейкера (1901, останнє видання 1978), М.Гарбузова і І.Ямпольського (1944), Б.Штейнпреса і І.Ямпольського (1959, 1996), “Музыкальная энциклопедия” в 6 томах (1973 — 1982), “ Музыкальный энциклопедический словарь” (1990) та інші, а також різні за обсягом словники О.Должанського, М.Романовського, В.Симоненка, І.Цадика, Ю.Булучевського і С.Фоміна, І.Кочневої та А.Яковлевої, С.Павлюченка, А.Гозенпуда, Е.Єлісеєвої — Шмідт і В.Єлісеєва, С.Болотіна, Г.Бернандта, О.Басурманова, Ю.Юцевича, В.Іванова, В.Дряпіки і Ю.Соколовського, М.Яковлева та ін.