регтайм

(від англ. rag — розірваний і time — час) — 1. Спосіб гри на фортепіано, який імітував звучання банджо, а в 1890 роках розвинувся як інструментальна форма. Назва Р. походить від п’єси У.Біба 'Ragtime March' (1897). Р. не має імпровізаційної форми і тому записується нотами. Його мелодичні, тональні та структурні якості мають європейське походження, а тематичний матеріал спирається на марші та європейську танцювальну музику — вальс, кадриль, мазурку, менует, польку, а також мелодії Л.В.Бетховена, Дж.Верді, А.Дворжака, Ф.Ліста, Ф.Мендельсона, М.Равеля, А.Рубінштейна, Ф.Флотова та ін. Хоча Р. є фортепіанною музикою, проте фортепіано трактується тут не як мелодичний або гармонічний інструмент, а як ударний, де техніка спирається на стакатних звучаннях, акордових ударах, жорстких, надзвичайно загострених ритмічних акцентах, буяє різноманітними поліритмічими ефектами. Р. властиві дві лінії, що не співпадають: чіткий, рівномірно акцентований маршовий ритм четвертними нотами у супроводі (бас — на сильній долі, а відповідний акорд — на слабкій) протиставлений гостро синкопованій мелодії, де чергуються окремі ноти з акордами вдвічі коротшої тривалості (восьмими нотами). Р. звичайно передує інтерлюдія. Виконується Р. в помірному або швидкому темпі. Жанрові прийоми Р. застосовували в своїй музиці Д.Мійо, І.Стравінський, П.Хіндеміт. 2. Форма міської танцювальної музики американських негрів кінця ХІХ ст. 3. Американський салонний і бальний танець, який виник на основі танцювальної форми Р.(2). Від Р. походять фокстрот, ту-степ, уан-степ.