свінг

(англ. swing — балансування, качання) — 1. Ритмічний феномен, один з визначальних елементів джазу, де ритмічна пульсація характеризується неспівпаданням акцентів мелодичної та ритмічної ліній. С. пов’язаний з поділом метричного часу рівномірної ритмічної пульсації на дрібні частини з метою створення необмежених можливостей для використання ритмічних акцентів. С. не має точного вимірювання або запису і залежить від темпераменту, індивідуального відчуття стилю та емоційної образності музики кожним виконавцем. С. є основним прийомом джазової поліметрії, створюючи ефект уявного збільшення темпу, а уміння музиканта 'балансувати» між неспівпаданнями визначає сутність терміну, який виконавці називають джайв. 2. Стиль джазу, який сформувався і набув розвитку та величезної популярності в період між 1935 — 1945 роками в концертах біг-бендів Ч.Барнета, К.Бейсі, Х.Джеймса, братів Д. і Т.Дорсі, Г.Грея, Б.Гудмена, Д.Елінгтона, Г.Міллера, Т.Уїлсона, А.Шоу та інших. Серед С. — вокалістів найбільш відомі Ф.Синатра, Б.Кросбі, Н.Кінг Кол та інші. У С. знайшли віддзеркалення тенденції оркестрів 1920-х років, які сполучали риси 'хот' і 'світ' — джазу. У С. відсутня колективна імпровізація, а на перший план виступають аранжування та сольна імпровізація, яку виконували на фоні рифа — типового для С. прийому. Носієм ритму є великий барабан, при цьому акцентуються не дві, а всі чотири долі такту. Для С. характерне масивне і повне звучання, застосування унісону або перегукування оркестрових груп. Концертний С. забезпечував виконавцям найбільш масове захоплення публіки в історії популярної музики, ставши єдиним джазовим стилем, що зажив нечуваного поширення.