Антін

Антін, Антон (Ангилій)

лат.*; рим. родове ім'я Antonius; можливо, з гр. anteo, antao — вступаю в бій.

Антінко, Антонко, Антонечко, Антоньо, Антось, Антосько, Антосьо, Антошко, Антоша, Тосик, Тосько, Тосьо, Тонько, Тоньо, Тоньчик.

Смеркалось. Антін в'яло минав квартал за кварталом (М. Коцюбинський);І мовить напутнє словоКомбайнер Порохня Антон (Н. Тихий);— Ходи, ходи, Маринонько, із нами, Да дамо тобі квіточку з перами!— Я ж тієї квіточки не зношу,Полюбила Антонечка, як душу! (Народна пісня);Як твоя у річці тоне матиІ кричить: "Рятуй мене, Антошкуі" —Будеш ти на гарний човен ждатиЧи їй кинеш першу-ліпшу дошку? (І. Франко);Було чути, як у кулеметі клекотів окріп. — Давай, Антошо, бо повзуть! — гукнув до помічника (А. М'ястківський); Ми були добрі друзі, Тоську... (І. Вільде);— А я тобі кажу, що та мала стежить за тобою! — посміхнулась до доктора Антона Забейка його приятелька.. — Не забувайся, Тоньку, і пам'ятай, що ми в публічному місці (І. Вільде).