апокатастасис

АПОКАТАСТА́СИС, у, ч., книжн.

1. Термін давньогрецької філософії, що виражає ідею “вічного повернення”, “періодичного відновлення” усіх речей, процесів, явищ.

Людська цивілізація розвивається за законами апокатастасису, і ті події, імена, явища, що, здавалося б, давно і назавжди відійшли в минуле, постійно повертаються до нас (з газ.).

2. У ранньохристиянській традиції уявлення про повне “спасіння”, просвітління і з'єднання з Богом усіх душ та духів, навіть диявола.

Церква, ґрунтуючись на слові Божому, засудила на П'ятому Вселенському Соборі псевдовчення, начебто демони й нечестиві люди будуть страждати в пеклі тільки до певного часу, а потім будуть відновлені в первісному безневинному стані, названому “апокатастасис” (з церк. літ.).