ачу

АЧУ́, виг., розм.

Те саме, що геть².

– Та ж би там, у столиці, побачивши таке диво [громаду з “прошенієм” до царя], зараз би нагнали ік лихій матері: “Ачу, невмиване, на село до ціпа!” (М. Коцюбинський);

Побіг Семен до сажа заганяти свиней. – Ачу, ачу, прокляті! – сердився (А. М'ястківський).