без'язикий

БЕЗ'ЯЗИ́КИЙ, а, е.

1. Який не має язика.

Без'язикий раб;

* У порівн. Ні того дня, ні на другий не дивилася вже вона на свекра, що .. ходив мовчазний, мов без'язикий (Панас Мирний);

Дядечко Володимир захихикав, задоволений своїм дотепом. Я ніколи не бачив його таким говірким. То завжди сидить на людях, мов дзвін без'язикий, ховає у собі слова, як скарби в землі (М. Стельмах).

2. Який не вміє або не може говорити; безголосий, безсловесний; німий.

За те, що він був фактично без'язиким, бо не володів ані українською, ані російською мовами як слід, .. його всі мали за велику, тяжко скривджену дитину (І. Багряний);

Розпорошеність української інтелігенції, занедбання нею свого обов'язку перед без'язикою і безосвітньою народною масою .. здавались мені всесвітньою ганьбою і безчестям (М. Грушевський);

Повно клекоту в грудях, а не здатен висловити його: без'язикий, німотою скуті вуста (О. Гончар);

* Образно. Колись без'язикі, німі, забиті і уярмлені народи піднімаються на весь зріст, заявляючи про свої людські права (М. Чабанівський);

У стайнях, хлівах стоїть худоба, тремтить з холоду, чекає турботливого доглядача, що полегшить холодну долю без'язиких істот (І. Кириленко);

Скрипить мороз самотності. Світає. І глипнув оком без'язикий став (В. Стус).