бернардинці

БЕРНАРДИ́НЦІ, ів, мн. (одн. бернарди́нець, нця, ч.).

1. Чернечий орден, названий за ім'ям Бернарда Клервоського, який у XII ст. здійснив реорганізацію католицького чернечого ордену цистерціанців.

1481 року бернардинці одержали від папи Сікста IV привілей, що його надавано тільки орденам у Святій Землі (з навч. літ.).

2. іст. У давній Польщі і Литві чернечий орден, який відрізнявся від францисканців лише дещо суворішим статутом і мав назву, що походила від собору Св. Бернарда Сієнського у Кракові, збудованого 1453 р. королем Казимиром IV Ягеллоном; обсерванти.

Перший костьол на Південному Сахаліні побудували краківські бернардинці (з мемуарної літ.).