бичувальники
БИЧУВА́ЛЬНИКИ, ів, мн. (одн. бичува́льник, а, ч.; бичува́льниця, і, ж.), іст.
Сектанти-фанатики, які здійснювали обряд самобичування; флагеланти.
Бичувальники вважали, що бичуванням вони покутували свої гріхи (з наук.-попул. літ.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- бичувальники — Релігійно-суспільний рух у XIII-XV ст.; мандрували Європою (Італія, Німеччина, Польща), шмагаючи себе й закликаючи до спокути; переслідувані Католицькою Церквою. Універсальний словник-енциклопедія