1. Словник української мови у 20 томах

боярин

БОЯ́РИН, а, ч.

1. іст. У Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя.

Бояри й воєводи поспішали до широких дверей княжого терема (С. Скляренко);

Святополк вирішує першим убити князя Бориса і доручає вчинення цього вбивства вишгородському боярину Путису (з наук.-попул. літ.);

// У Росії до Петра І – особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців.

У тогочасній Західній Європі і Московській державі широко практикувалося укладення приватних союзів захисту від свавільних нападів бояр (з наук.-попул. літ.).

2. етн. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником весілля; шафер.

Перед вечором прийшов молодий з боярами, свашками та світилками (І. Нечуй-Левицький);

Дружками будемо тобі ми – .. боярами Микунька і Юрко (Леся Українка);

Молодий і молода, дружки й бояри і поважні сусіди сиділи за столом (О. Довженко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. боярин — боя́рин іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. боярин — -а, ч. 1》 іст. У Росії до Петра 1 – особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. || У Київській Русі – великий землевласник, що належав до князівського двору і входив до складу військової дружини князя. 2》 етн. Товариш молодого (жениха), який є головним розпорядником на весіллі; шафер. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. боярин — Людина середнього між шляхетським і селянським станом, що звичайно перебуває на службі у шляхти; незакріпачений селянин, чиновник, збирач податків Словник застарілих та маловживаних слів
  4. боярин — БОЯ́РИН (товариш жениха під час традиційного весільного обряду в Україні), ДРУ́ЖБА. Перед вечором прийшов молодий з боярами, свашками та світилками (І. Нечуй-Левицький); У суботу рано Марія з дружками, а я з дружбами.. обійшли і своїх, і вижинівських, запросили на весілля (І. Муратов). Словник синонімів української мови
  5. боярин — Боя́рин, -на, -нові, -не! боя́ри, боя́р і боя́рів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. боярин — БОЯ́РИН, а, ч. 1. іст. У Росії до Петра І — особа, що мала найвищий сан, звання серед службовців. Стоїть Хмельницький — України син, А поруч з ним боярин Бутурлін (Шпорта, Ти в серці.. Словник української мови в 11 томах
  7. боярин — Боярин, -на м. 1) Бояринъ. 2) Шаферъ (на свадьбѣ). МУЕ. І. 123. 3) раст. Aster Amellus L. Вх. Пч. II. 29. ум. бояронько, боярочко. Чуб. V. 939. Не смутіться та боярочки, що короткі та подарочки. Мил. Св. 39. Словник української мови Грінченка