брякнути
БРЯ́КНУТИ¹, ну, неш, док.
1. Задзвеніти з брязком; брязнути.
Брякнула защіпка, і вибігла Коханівна Марта (Марко Вовчок);
Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Л. Дмитерко).
2. кого, що, розм. Із силою кинути.
– Я думав гроші! – сказав Пилип і брякнув рака об землю (Панас Мирний).
3. що і без дод., розм. Сказати щось не до речі, не до ладу; бовкнути.
– Василь брякнув, що то ти підхопив гроші (Панас Мирний);
Щоб сказати хоч будь-що, дівчина брякнула: – Ну й цікаво з вами гуляти (Л. Дмитерко).
БРЯ́КНУТИ², не, неш, недок.
Набрякати, вбираючи в себе вологу; бубнявіти;
// Брезкнути (про тіло, обличчя).
Яків розмарнів-почервонів... тіло його наливалося, брякло-напухало (Панас Мирний);
Йому вже минув тридцять третій рік, і його широке синювате обличчя починало брякнути з самогону (І. Микитенко).
Значення в інших словниках
- брякнути — бря́кнути 1 дієслово доконаного виду брякнути; бовкнути бря́кнути 2 дієслово доконаного виду бубнявіти Орфографічний словник української мови
- брякнути — I -ну, -неш, док. 1》 неперех. Задзвеніти з брязком; брязнути. 2》 перех., розм. 3》 перех., розм. Сказати щось не до речі, не до ладу; бовкнути. II -не, недок. Набрякати, вбираючи в себе вологу; бубнявіти. || Брезкнути (про тіло, обличчя). Великий тлумачний словник сучасної мови
- брякнути — БО́ВКНУТИ розм. (сказати що-небудь необдумано або необережно, навмання, не до ладу), БЕ́ВКНУТИ розм., БЕ́ЛЬКНУТИ розм., БО́ВТНУТИ розм., ЛЯ́ПНУТИ розм., ЛЯ́СНУТИ розм. рідше, СКАЗОНУ́ТИ розм., СПЛЕСКА́ТИ розм., БА́ХНУТИ підсил. розм., БРЯ́КНУТИ підсил. Словник синонімів української мови
- брякнути — БРЯКНУТИ¹ , ну, неш, док. 1. неперех. Задзвеніти з брязком; брязнути. Брякнула защіпка, і вибігла Коханівна Марта (Марко Вовчок, Вибр., 1937, 40); Трамвай брякнув дзвоником, заскреготів колесами й покотився далі (Любомир Дмитерко, Розлука, 1957, 209). Словник української мови в 11 томах