біармійці

БІАРМІ́ЙЦІ, ів, мн. (одн. біармі́єць, йця, ч.; біармі́йка, и, ж.), іст.

Мешканці легендарної країни Біармії, згідно зі скандинавськими сагами IX–XIII ст. розташованої на крайньому північному сході Європи і багатої на хутра, срібло та моржеву кість.

Захищаючи свої землі від варягів, біармійці все ж не вирізнялись войовничістю (із журн.);

Уві сні він бачив темницю, де за залізними дверима сиділа красуня біармійка (із журн.);

Англосаксонський король Альфред Великий пише зі слів норвезького мореплавця, що Біармія добре заселена, а біармійці говорять мовою, схожою на фінську (з Інтернету).