білогвардієць
БІЛОГВАРДІ́ЄЦЬ, йця, ч., іст.
Учасник військових формувань, які під час громадянської війни 1917–1922 рр. боролися проти радянської влади, військ УНР, загонів анархістів і т. ін. за відновлення колишньої Російської імперії.
Тільки ми не будемо заходити на отой цвинтар, бо .. ще й нас назовуть переродженцями, пособниками класового ворога, а то й замаскованими білогвардійцями, хоч нас, може, ще й на світі не було, коли діяли оті білогвардійці (А. Дімаров);
Російський генерал Слащов писав про бої в ході Гайсинської операції: коли він довідався, що з півночі українські частини обходять білогвардійців, то зрозумів, що це загрожує їм катастрофою (із журн.).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- білогвардієць — білогварді́єць іменник чоловічого роду, істота іст. Орфографічний словник української мови
- білогвардієць — -йця, ч., іст. Той, хто воював проти Радянської влади в лавах білої гвардії; контрреволюціонер. Великий тлумачний словник сучасної мови
- білогвардієць — БІ́ЛИЙ у знач. ім., перев. мн.; БІЛОГВАРДІ́ЄЦЬ, БІЛЯ́К заст. зневажл., БІЛОБАНДИ́Т заст. (той, хто воював у лавах Білої гвардії); БІЛОГВАРДІ́ЙЩИНА збірн., зневажл. Словник синонімів української мови
- білогвардієць — БІЛОГВАРДІ́ЄЦЬ, йця, ч. Член антирадянської контрреволюційної військової організації, а також той, хто воював проти Радянської влади в лавах білої гвардії; контрреволюціонер. Цими сходами, в часи громадянської війни, тікали з міста [Одеси] інтервенти та білогвардійці (Кучер, Чорноморці, 1956, 97). Словник української мови в 11 томах