вавилон

ВАВИЛО́Н, а, ч.

1. (з великої літери). Велике місто, повне спокус і всілякого зла (за назвою біблійного міста).

Минали За днями дні. Раби мовчали, Царі лупилися, росли І Вавилони мурували (Т. Шевченко);

В тобі, проклятий Вавилоне, В твоїй безодні осяйній Ще не один на вік потоне, Хто кинув в море невгамовне Свій дух палкий (С. Черкасенко);

Город, де повнісінько панства й усяких пройдисвітів та злодіїв, видавався їй проклятим місцем, де, куди не ступиш, скрізь або спокуса, або розпуста на тебе чигає. Ну, як то віддати єдину любу дитину в такий Вавилон, та ще в науку, де самі паничі вчаться! (Б. Антоненко-Давидович).

2. розм. Місце, де зібралося багато різних людей, де панують шум і безладдя.

Дали на ознайомлення пуд сценаріїв, дали час на роздуми, і ось ми з Сергієм забралися сюди, якнайдалі від студійного вавилона (О. Гончар).