1. Словник української мови у 20 томах

вальці

ВА́ЛЬЦІ́, ва́льці́в, мн. (одн. вале́ць, льця́, ч.), техн.

1. Два або кілька циліндричних валів (див. вал³), валків (див. валки́), що, крутячись, дотикаються один до одного і пропускають різний матеріал для розплющення, роздрібнення.

Здаля доходив заколисливий шум і гуркіт трансмісій, вальців, віялок і жорнів [жорен] (М. Івченко);

Тонна розпеченого заліза посунулася назад і знову протислася крізь важенні вальці. Брязкіт. Вона трохи потоншала й розтяглася (Ю. Яновський);

Волько задумав перебудувати млин. Вставляє замість коліс турбіну і нові вальці (У. Самчук).

2. Машина, основну робочу частину якої становлять циліндричні вали (див. вал³), валки (див. валки́) (у металообробній, борошномельній промисловості і т. ін.).

Викував перший [син] плуга розорювать цілину; а другого вправні пальці, що знали вогонь давно, зробили млинарські вальці молоти нове зерно (М. Рудь);

Кувальні вальці;

Прокатні вальці.

3. Те саме, що кото́к² 4.

На низькому вододілі Двіни та Дніпра був волок: човни перетягалися сушею від однієї ріки до другої на приготованих для цього круглих вальцях (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вальці — ва́льці́ множинний іменник машина Орфографічний словник української мови
  2. вальці — (нім. walze — ролик, циліндр) — додатковий пристрій механізму органа для включення та виключення регістрів, зміни динамікизвучання — від ppp до fff. Словник-довідник музичних термінів
  3. вальці — вальців, мн. (одн. валець, -льця, ч.), тех. 1》 Два чи кілька циліндричних валів (див. вал III), валків (див. валок IV), які, крутячись, дотикаються один до одного і служать для роздрібнення різного матеріалу, що його пропускають між ними. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вальці — ва́льці (від нім. Walze – валок, коток) робочі частини (валки, циліндри, конуси) дробильних, штампувальних та інших машин або й самі машини. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. вальці — Ва́льці́, -ці́в, -ця́м Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. вальці — ВА́ЛЬЦІ́, ва́льці́в, мн. (одн. вале́ць, льця́, ч.), техн. 1. Два або кілька циліндричних валів ( див. вал³), валків ( див. вало́к⁴), що, крутячись, дотикаються один до одного і служать для розплющення, роздрібнення різного матеріалу... Словник української мови в 11 томах