ввалюватися

ВВА́ЛЮВАТИСЯ (УВА́ЛЮВАТИСЯ), ююся, юєшся, недок., ВВАЛИ́ТИСЯ (УВАЛИ́ТИСЯ), ввалю́ся, вва́лишся, док.

1. Падати в що-небудь (яму, річку і т. ін.), провалюватися через неміцний покрив чого-небудь.

Пішли під землю темнотою, Еней все щупався рукою, Щоб не ввалитися куди (І. Котляревський);

Ой не ходи по льоду, бо увалишся (П. Чубинський);

Ішов [старий] якось із шинку та й увалився в глинище (Ю. Збанацький).

2. Падати, звалюватися куди-небудь.

Двері землянки відчиняються й до середини ввалюється купа снігу (У. Самчук);

В цей час біля дверей гупають чиїсь шкарбуни, і в корчомку спочатку ввалюються полотняні торби, потім голова старця, а далі й сам старець (М. Стельмах).

3. Заглиблюватися, западати.

На кістлявих її плечах сіріє сорочка, широка-широка, мов не на неї шита; шия жовта, як у мертвяка.., щоки усередину увалилися, жовтим воском узялися (Панас Мирний);

Подобрішали сиві од смутку очі старого, які за одну ніч глибоко ввалилися в очниці (М. Стельмах).

4. Заходити куди-небудь важкою ходою, незграбно, здіймаючи шум і т. ін.

А Геркулес як увалився, То так у пеклі розходився, Що всіх чортяк порозганяв (І. Котляревський);

Він не ввійшов, а ввалився в кімнату й сів, важко відсапуючись (О. Донченко);

// Заходити, вбігати юрбою, великою групою.

До кімнати ввалюється натовп (Ю. Яновський);

Нарешті хатні двері відчинилися навстіж, і увалилося гостей повна хата (А. Головко);

// Навально вдиратися великими полчищами на чужу територію.

Колись ворог увалився в Карпати, руйнував села та плюндрував людей (С. Чорнобривець).