векторкардіографія

ВЕКТОРКАРДІОГРА́ФІЯ, ї, ж., вет., мед.

Метод дослідження серця, що базується на реєстрації змін за серцевий цикл сумарного вектора електрорушійних сил серця в проекції його на площину.

Стаття В. Ейнтховена вийшла друком 1913 р. і поклала початок векторкардіографії, що отримала подальший розвиток у 1920-х роках ще за життя вченого (з наук.-попул. літ.);

У випадку інфаркту необхідно враховувати всю клінічну картину захворювання і дані векторкардіографії (з наук.-попул. літ.).