1. Словник української мови у 20 томах

верхи

ВЕ́РХИ, присл.

Сидячи на коні (мулі, верблюді і т. ін.), звісивши ноги по його боках.

Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище (Т. Шевченко);

– Візьму та на твоєму барані верхи і сяду! – грозивсь Івась (Панас Мирний);

Слідом за барсуком [борсуком] вискочив верхи на коні Макар Макарович (О. Донченко);

// Як на коні (сидячи на чому-небудь).

Ястшембський сидів верхи на стільці (І. Нечуй-Левицький);

На вулиці, верхи на паличках, дітвора гралась у кінний загін (П. Панч);

Бачив він себе на зелених луках верхи на калиновій паличці, босого, з полотняною торбинкою через плече (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. верхи — ВЕРХИ – ВЕРХОМ – ВЕРХОМ Верхи, присл. Сидячи на тварині, а також переносно. Село зовсім загубилося у горах, і до його можна добутися тільки або пішки, або верхи (Н.Кибальчич); Хлопчик і дівчинка їдуть верхи на коні (Є. Літературне слововживання
  2. верхи — (прибути) кінно, на коні <�конях>. Словник синонімів Караванського
  3. верхи — присл. Сидячи на коні (мулі, верблюді і т. ін.), звісивши ноги по його боках. || Сидячи на чому-небудь, як на коні. Їздити верхи на кому — цілком підкорити кого-небудь своїй волі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. Верхи — Верхи́ множинний іменник населений пункт в Україні Орфографічний словник української мови
  5. верхи — див. висота Словник синонімів Вусика
  6. верхи — ї́здити (ката́тися) на горбі́ чиєму. Піддавати експлуатації когось, повністю підкоряти кого-небудь своїй волі, владі. Ледачий він (кінничий) був, усе на моїм горбі їздив (І. Муратов); Відчитав (Хома Варю) за Луценка, дав здачі й за Кузьму. Фразеологічний словник української мови
  7. верхи — ВЕ́РХИ (сидячи на коні, мулі, верблюді тощо, звісивши ноги по його боках), ВЕРХО́М рідше; ВЕРХА́МИ (про кількох або багатьох вершників). Серед степу їхали люди. Всі були верхи (Б. Грінченко); (Пархім:) То я сяду верхом та й збігаю (М. Словник синонімів української мови
  8. верхи — Ве́рхи, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  9. верхи — ВЕ́РХИ, присл. Сидячи на коні (мулі, верблюді і т. ін.), звісивши ноги по його боках. Неси ж в хату, а я верхи Кинусь за кумами в Городище (Шевч., І, 1951, 314); — Візьму та на твоєму барані верхи і сяду!... Словник української мови в 11 томах
  10. верхи — Верхи нар. Верхомъ. Наганяє його верхи на коні пан. ЗОЮР. II. 47. Климець сів верхи, пробіг скільки там. Рудч. Ск. I. 69. Словник української мови Грінченка