вибалакувати

ВИБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́БАЛАКАТИ, аю, аєш, док., що, розм.

1. Розказувати що-небудь таємне, те, чого не слід розголошувати.

Він вибалакував чимало такого, про що тверезим або й напідпитку навіть не заїкався (Ю. Мушкетик);

Він вибалакав те, що мати казала (Б. Грінченко);

// Розказувати, висловлюватися.

У видолинку, край дороги, сидів гурт жінок, про щось вибалакували (Б. Харчук);

Мовчки їхали вершники, видно, далекою була їх дорога, й уже все вибалакали під час довгих нічних постоїв (Юліан Опільський).

2. Домагатися чого-небудь розмовою, бесідою.

– Ну що ж. Буду збиратися. Кращої долі не вибалакаєш, її робити треба (Григорій Тютюнник).