1. Словник української мови у 20 томах

вибулий

ВИ́БУЛИЙ, а, е.

Дієпр. акт. до ви́бути.

І боєць Гай, і Юрій Брянський, і Саша Сіверцев, і Шура Ясногорська, всі навіки чи тимчасово вибулі з строю, мов щойно підіймалися вкупі з цим озброєним натовпом по білих сходах і вступили в цю залу (О. Гончар);

Напроти підпису вибулого члена колективу вказується дата його вибуття (з навч. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вибулий — ви́булий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. вибулий — -а, -е. Дієприкм. акт. мин. ч. до вибути. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вибулий — ВИ́БУЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до ви́бути. І боєць Гай, і Юрій Брянський, і Саша Сіверцев, і Шура Ясногорська, всі навіки чи тимчасово вибулі з строю, мов щойно підіймалися вкупі з цим озброєним натовпом по білих сходах і вступили в цю залу (Гончар, III, 1959, 292). Словник української мови в 11 томах