вигасання

ВИГАСА́ННЯ, я, с.

Дія за знач. вигаса́ти.

Вже з 1846 р., з часів свого “Первоцвіту”, він [Щоголів] немов спеціалізувався на темах вигасання запорозької психології (М. Зеров);

Пересічний мовець не знає про фонемний склад мови або про вигасання історично зумовлених тенденцій у її розвитку (з наук. літ.).