1. Словник української мови у 20 томах

вигук

ВИ́ГУК, у, ч.

1. Голосно викрикнуте слово, фраза, виданий звук, який передає певне почуття, емоцію.

Вона [сусідка] трохи спізнилась... – Як! знову вона? – скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук (М. Коцюбинський);

Уже зорі почали бліднути, а біля Потапової хати .. стояв галас і п'яні вигуки (М. Хвильовий);

Після вигуків здивування запанувала глибока тиша (О. Донченко).

2. лінгв. Клас незмінних слів, які служать для безпосереднього вияву почуттів і емоційно-вольових реакцій на навколишню дійсність.

Повтори вигуків, що в значній частині пісень родинно-побутового циклу мають епізодичний характер, зрідка можуть виконувати функцію ритмічної організації структури (з наук. літ.);

Вигуки експресивно передають різні емоції (горе, радість, сум, здивування і т. ін.) (з наук.-попул. літ.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вигук — ви́гук іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. вигук — Крик, погук, викрик; оклик, поклик; мн. ВИГУКИ, волання, вигукування. Словник синонімів Караванського
  3. вигук — -у, ч. 1》 Голосно викрикнуте, вигукнуте слово, фраза чи звук, який передає певне почуття. 2》 лінгв. Незмінна частина мови, яка служить для безпосереднього виявлення почуттів і вольових виявів. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. вигук — див. крик Словник синонімів Вусика
  5. вигук — Клас слів, які служать для безпосереднього вираження різних емоцій, почуттів та волевиявлень, не називаючи їх; напр., ох! ах!, іч! тю! брр! леле! киш! та ін. Універсальний словник-енциклопедія
  6. вигук — ВИ́ГУК (голосно вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття), ВИ́КРИК, О́КЛИК, КРИК, ПО́КРИК, О́КРИК, ПО́КЛИК, ПО́ГУК. Назустріч підносяться очі й обличчя. Захоплені вигуки (М. Бажан); Без радісних співів і викриків.. Словник синонімів української мови
  7. вигук — Ви́гук, -ку (викрику) і -ка (частини мови), -кові, у -ку; -гуки, -ків Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. вигук — ВИ́ГУК, у, ч. 1. Голосно викрикнуте, вигукнуте слово, фраза або звук, який передає певне почуття. Вона [сусідка] трохи спізнилась… — Як! знову вона? — скрикнула Марта. Однак їй зараз стало досадно за вигук (Коцюб. Словник української мови в 11 томах
  9. вигук — Ви́гук, -ку м. Крикъ, выкрикъ. Козаків угледено.... вигук роскотився, і полетів турчин легкими кіньми на козаків. МВ. ІІІ. 56, 130. Словник української мови Грінченка