вигукуваний

ВИГУ́КУВАНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до вигу́кувати.

З того, вигукуваного з самого серця з почуттям сорому, болю, огиди, протесту, “Я не можу” Андрій зрозумів, що цей юнак з обов'язку служби щойно був присутній (І. Багряний);

// вигу́кувано, безос. пред.

Заклики вигукувано всіма вулицями (з газ.).