1. Словник української мови у 20 томах

викльовувати

ВИКЛЬО́ВУВАТИ, ує, недок., ВИ́КЛЮВАТИ, ює, док., що.

Клюючи, витягати, виривати дзьобом.

А орел не скидає її [Галю], і не розриває, і не викльовує очей, а тільки невідомо куди несе (О. Іваненко);

// З'їдати що-небудь (про птахів).

Стигнуть у вас у садку вишні, А птиця капосна насідає, викльовує... (Остап Вишня).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. викльовувати — викльо́вувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. викльовувати — -ує, недок., виклювати, -ює, док., перех. Клюючи, витягати, виривати дзьобом. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. викльовувати — див. клювати Словник синонімів Вусика
  4. викльовувати — Викльо́вувати, -кльо́вую, -вуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  5. викльовувати — ВИКЛЬО́ВУВАТИ, ує, недок., ВИ́КЛЮВАТИ, ює, док., перех. Клюючи, витягати, виривати дзьобом. А орел не скидає її [Галю], і не розриває, і не викльовує очей, а тільки невідомо куди несе (Ів., Вел. очі, 1956, 68); // З’їдати що-небудь (про птахів). Словник української мови в 11 томах
  6. викльовувати — Викльовувати, -вую, -єш сов. в. виклювати, -клюю, -єш, гл. Выклевывать, выклевать. Клюнув бабу в око, та виклював око. Рудч. Ск. І. 38. Словник української мови Грінченка