виняньчувати

ВИНЯ́НЬЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́НЯНЬЧИТИ, чу, чиш; наказ. сп. ви́няньч; док., кого.

Доглядаючи дитину, ростити її.

Виняньчуючи первістка, молоді батьки часто вдаються до допомоги досвідчених няньок (із журн.);

Хіба моя Марина мала? Хіба в неї руки чужі, щоб вона сина не виняньчила? (Панас Мирний);

Ярину вона виняньчила з малих років і полюбила як рідну дитину (П. Панч);

* Образно. Отут я серце виняньчив для неба, Не знаючи тоді, що небом назову (М. Вінграновський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me