випосаження

ВИПОСА́ЖЕННЯ, я, с.

Дія за знач. ви́посажити.

У Галичині у найтіснішому зв'язку зі спадковими відносинами перебували шлюби дітей родини, обов'язковим звичаєвим атрибутом яких було випосаження (з наук. літ.);

За українськими звичаями порядок надання вінового майна молодій батьками називався вивінуванням, або випосаженням (із журн.);

Наприкінці XVIII ст., в часи, коли галицькі землі перейшли до Австрії, матеріальне випосаження українських парохів було дуже погане (із журн.).