висисати

ВИСИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ССАТИ, ссу, ссеш, док.

1. що. Ссучи, висмоктувати або, живлячись, витягати з чого-небудь рідину, вологу або рідку масу.

– Вона [філоксера] живе на виноградних корінцях, висисає з них сік, і через те кущ засихає (М. Коцюбинський);

Висисала [тітка Рузя] рештки м'якуша з ракових ніжок (Ірина Вільде);

Хазяйка була особливо чомусь роздратована .. Здавалося їй, що теля у мурої виссало [молоко] (А. Головко).

2. кого, з кого, перен. Виснажувати, позбавляти сил.

З різноманітного руху міста виринула в його душі туга за домом... туга, що воліклася, що висисала його (О. Кобилянська);

Купелі [лікувальні] так мене виссали, що я ледво [ледве] ногами волочу (В. Стефаник);

– Царська служба страшніша смерті. Пропаще життя! Все виссуть з бідного чоловіка, а потім на старості літ і скибки хліба не дадуть (П. Кочура).

◇ (1) Висиса́ти (висмо́ктувати, витяга́ти, випива́ти) / ви́ссати (ви́смоктати, ви́тягти, ви́пити) [всю] кров (си́лу, [всі] си́ли (со́ки)) з кого і без дод.:

а) дуже виснажувати, знесилювати кого-небудь.

Кров висисає оте остогиджене, Прокляте нишком шиття (П. Грабовський);

“Рахіра або земля”. Се випивало його кров і виводило з рівноваги (О. Кобилянська);

Колись за Франца-Йосифа та польського панства бідак все життя пнувся на свою хатину, витягав з себе соки й з нової хати поганяв до ями (С. Чорнобривець);

– Ви бачите, я навіть не червонію, лице моє біле, як і у вас, бо жах висмоктав з мене всю кров (М. Коцюбинський);

б) завдавати кому-небудь прикрощів, великого клопоту своєю поведінкою, вчинками, ставленням і т. ін.

– Уб'ю гадюку, уб'ю змію!.. Вона [Оксана] з мене кров виссала (Г. Квітка-Основ'яненко);

Через три роки Антоніна виглядала літньою жінкою. Втома на обличчі і в очах, байдужість і навіть зморшки. Чоловік випив з неї соки (Ю. Мушкетик);

в) жорстоко експлуатувати кого-небудь, доводячи до крайнього виснаження.

– По-моєму, усяк, хто хоч трохи вище став від сірої маси народу, – не лізь у пани, не висисай з народу крові, а віддай народові все те, що через його [нього] придбав (Панас Мирний);

Витягав соки пан Кшивокольський і з своїх хлопів. Він хотів би, аби вони й не спали, і не їли, а все би робили, робили, робили (Г. Хоткевич);

Ольга підводиться, розправляє спину і оглядає поле – то тут, то там біліють хустини жниць. Проклятий рудий пес Никифор, тіун боярський, висмоктує кров (А. Хижняк);

До вечора вони мусять викопати довгий рів .. Рівчак цей нікому не потрібний, а просто треба висмоктувати останні сили у в'язнів (А. Хижняк);

– Я ж працювала на його [посесора] душу; він здер з мене моє грішне тіло, а пан виссав мою кров (І. Нечуй-Левицький);

(2) Ви́ссати (ви́смоктати) / висиса́ти (висмо́ктувати) з па́льця:

а) сказати, ствердити що-небудь, не спираючись на факти, не маючи для цього жодних підстав; вигадати.

З якої ж би речі вона стала їй, Гаїнці, брехати? Не з пальця ж і вона виссала те, що казала! Щось же воно та є (Б. Грінченко);

– Підкріпи, друже, свою розповідь власноручним підписом. – Для чого? – здивувався я. – Щоб не подумали, ніби я все це з пальця висмоктав, – відказав Гавриш (М. Ю. Тарновський);

– Оце вам звичаї, самі ростуть із вдачі народу, з традицій його, із душі, а то вигадують, висмоктують із пальця різні бездушні псевдообряди (О. Гончар);

б) за будь-яку ціну дістати або зробити з нічого щось.

– З тобою заради тебе не піду, і красти не стану, і з пальця тобі паски не виссу (Л. Яновська).