1. Словник української мови у 20 томах

висуванець

ВИСУВА́НЕЦЬ, нця, ч.

1. іст. Той, кого висунуто, рекомендовано на відповідальну, керівну роботу, вищу посаду (у радянський час).

– Ви, щасливці, захопили столицю, а ми можемо попасти туди тільки як висуванці (М. Хвильовий).

2. розм. Узагалі про того, кого висунуто, рекомендовано на відповідальну, керівну роботу, вищу посаду.

На цьому посту Антонович несподівано застав свого висуванця (О. Гончар);

За .. столом сидів .. головний інженер Юрій Гнатович. Висуванець Чижова (В. Яворівський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. висуванець — висува́нець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. висуванець — -нця, ч. Передовий працівник (робітник, колгоспник або службовець), висунутий, рекомендований на відповідальну роботу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. висуванець — ВИСУВА́НЕЦЬ, нця, ч. Передовий працівник (робітник, колгоспник або службовець), висунутий, рекомендований на відповідальну роботу. Робітники з гордістю називали його своїм висуванцем (Бойч., Молодість, 1949, 60); На цьому посту Антонович несподівано застав свого висуванця (Гончар, І, 1954, 282). Словник української мови в 11 томах