витовкувати

ВИТО́ВКУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ВИ́ТОВКТИ, вчу, вчиш, док.

1. що. Ударяючи або топчучи, витолочувати посіви, городину, траву і т. ін.

– Ваша десятинка над шляхом згодилась би менi. Щоправда, не дуже вона зручна, витовкують її на розхристi [розхресті], та й земелька теж могла б кращою бути, – хитренько ганить [Володимир] наше найбiльше багатство (М. Стельмах);

Максим Горох посіяв в просі. Що ж вийшло? Дітвора – іще й огуд не ссох – І просо витовкла, і обнесла Горох (Л. Боровиковський);

– Біда, .. вчорашній град витовк нам лан вівса під лісом (І. Франко);

[Колодка:] Єсть у мене смужка землі над шляхом, .. на їй, опріч бур'яну, нічого не родило, та й то, було, товар витовче (В. Самійленко).

2. що, розм. Тручи, ударяючи певним знаряддям, вибивати, видаляти що-небудь із чогось.

– Вижну два, три снопи, витовчу зерно (І. Франко).

3. кого, що, розм. Товчучи, вивалювати в чому-небудь.

Надто кортіло стягти дужих усанів з коней, витовкти в болотюці [в багнюці]... (К. Гордієнко).

4. що, перен., розм. Заучувати що-небудь, механічно повторюючи.

– Коли ти, Попенко, наїсися?.. – Тоді, коли ти свого Цицерона витовчеш. – Я вже вивчив (Панас Мирний).

5. кого, що, перен., розм. Знищувати, спустошувати.

Правобережжя геть витовкли кримчаки, шляхта, яничари та свої ж таки дурноверхі гетьманята (В. Малик);

Тоді ми ще могли впоратися і не з такими зграями. Шарпали навіть частини регулярного війська, як от, приміром, спільно з отаманом Гонтою-Лютим в одному бою під Звенигородкою витовкли до сотні “червінців” (В. Шкляр).