вихилятися

ВИХИЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, рідко ВИХИ́ЛЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ВИ́ХИЛИТИСЯ, люся, лишся, док.

1. Висуватися з чого-небудь або звідкись, з'являтися, показуватися назовні.

Сам [Мемет] вихилявсь у двері, щоб одітхнути вогким холодком (М. Коцюбинський);

– Що там таке? – запитав він.., вихилившись через вікно (Н. Кобринська);

Прокинувся від того, що сонце вихилилося з-поза високого берега і заглянуло йому в вічі (А. Чайковський);

За чорною книжковою полицею щось грюкнуло, і з-за неї вихилилася мала постать короткозорого Шибая (Мирослав Ірчан).

2. тільки недок. Згинатися в різні боки; звиватися.

Не біжить [Галочка], а, мов рибонька, прудко пливе і рученятами не мота, а тільки вихиляється, мов той молоденький ясенок (Г. Квітка-Основ'яненко);

[Текля:] Я своїми очима бачила, як вона [Оксана] на тім тижні плоскінь вибирала, та все вихилювалася, та за поясницю хапалася (Марко Кропивницький);

Пішли навприсядки, напідскоки, вихиляються, руками вимахують – усі разом, як одно (С. Васильченко);

Коли я розповідаю щось, то обов'язково розмахую руками, вихиляюся всім тілом (Л. Смілянський).

3. діал. Вигинатися.

– А чого, коню, вихиляєшся? Чи я важко на тобі сидю [сиджу]? (Сл. Гр.).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me