вихитрювати

ВИХИ́ТРЮВАТИ, юю, юєш, недок., ВИ́ХИТРУВАТИ, ую, уєш, ВИ́ХИТРИТИ, рю, риш, док., що і без прям. дод., розм.

Діставати, здобувати що-небудь або добиватися чогось хитрощами.

Дід скаржився Дорошеві: – Не дитина, а зарізяка росте: повні стріхи понапихав оружія [зброї]. Оце перед вашими чого каблучився – точно якусь залізяку вихитрював (М. Стельмах);

Втік [Робусинський] би або вихитрував, та за вуха держать цупко й чуб аж тріщить (А. Свидницький);

Дід хитрий: певно, хоче вихитрувать в мене з кишені багато грошей (І. Нечуй-Левицький);

Тепер він [ворог] хоче вихитрувати собі життя (О. Гончар).