вицвірінькувати

ВИЦВІРІ́НЬКУВАТИ, ую, уєш, недок., ВИ́ЦВІРІНЬКАТИ, аю, аєш, док., розм.

1. Довго, голосно цвірінькати (про птахів).

Дві жовтогрудки, що досі веселенько вицвірінькували в припорошеному гіллі, вже чули весну (Григір Тютюнник);

Дрібне птаство гнізда звило, вицвірінькує (В. Дрозд);

Горобці, вицвірінькавши свої пісні, полетіли далі в ліс (із журн.).

2. перен., жарт. Дзвінко, жваво говорити (перев. про жінок і дітей).

– Ми їдемо по Хрещатику, – вицвірінькувала дівчина-екскурсовод (П. Загребельний).