воздавати

ВОЗДАВА́ТИ, даю́, дає́ш, недок., ВОЗДА́ТИ, да́м, даси́, док., що і без прям. дод., ц.-с., уроч.

1. кому чим. Складати шану.

– Господь воздасть вам сторицею (І. Карпенко-Карий);

Галас людський, радість людська .. неспроможні були заглушити злагоджений спів тих, що воздавали хвалу богу-громовику піснею (Д. Міщенко).

2. що і без прям. дод., кому за що. Те саме, що відпла́чувати.

Радуйтеся, вбогодухі, Не лякайтесь дива, – Се Бог судить, визволяє Довготерпеливих Вас, убогих. І воздає Злодіям за злая [зло]! (Т. Шевченко);

Мені лишається ірраціонально здогадуватись про існування тої таємничої Немезиди, що воздає кожному те, що він заслужив на нашій грішній землі... (Б. Антоненко-Давидович);

Там – Україна. За межею. Там .. а Бог шепоче спрагло: Аз воздам! (В. Стус);

То небезпечно – генія цькувати. Він у безсмерті страшно вам воздасть (Л. Костенко);

* Образно. Он поле ожило і живе великим життям, і обіцяє щедро воздати (У. Самчук).