1. Словник української мови у 20 томах

волость

ВО́ЛОСТЬ, і, ж.

1. У Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (перев. князя, монастиря).

Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості (С. Скляренко);

Важливим юридичним документом, що висвітлює майнові відносини у Древній Русі, є жалувана грамота князя Мстислава Володимировича – сина Мономаха – новгородському Юр'єву монастирю на волость Буйце, писана у 1130 р. (з наук. літ.).

2. У дореволюційній Росії і в СРСР до 1929–1930 рр. – адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту.

Тим часом на селі завелись нові порядки; вже завели волость (І. Нечуй-Левицький);

Збагнувши до найменшої краплини науку старого Омеляна, він .. став найкращим чинбарем на всю волость (М. Стельмах);

// Населений пункт, у якому була волосна управа.

До волості було добрих вісім верстов [верст] (М. Коцюбинський).

3. розм. Будівля, приміщення волосної управи.

Становий з посередником вийшли з волості; стали на громаду гримати (Панас Мирний);

Вулиця несподівано обiрвалась .. Лiворуч вилiзла незграбна велика мурована колишня волость (Б. Антоненко-Давидович);

Біля волості нудилися приїжджі селяни, чекаючи на прийом до “начальства” (А. Шиян);

На другий день соцькі вже заходили до кожної хати і скликали всіх до волості на схід (В. Винниченко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. волость — во́лость іменник жіночого роду у Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо); у Росії та в СРСР до 1929–1930 рр. – адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту іст. Орфографічний словник української мови
  2. волость — [волос'т'] -с'т'і, ор. -с'т'у, мн. -с'т'і, -остей, д. волос'т'ам Орфоепічний словник української мови
  3. волость — -і, ж. 1》 У Київській Русі – територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо). 2》 У дореволюційній Росії і в СРСР до 1929-1930 рр. – адміністративно-територіальна одиниця, що входила до складу повіту. || Населений пункт, у якому була волосна управа. 3》 Приміщення волосної управи. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. волость — 1. у Київській Русі певна територія, підпорядкована єдиній владі (кн., монастиря тощо); 2. у Вел. князівстві Литовському складова частина повіту, інколи тотожна повітові; 3. форма територіальної громади в Україні XIV-XVI ст.;... Універсальний словник-енциклопедія
  5. волость — Во́лость, -сти, -сті, во́лостю; -лості, -стей Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. волость — ВО́ЛОСТЬ, і, ж. 1. У Київській Русі — територія, підпорядкована єдиній владі (князя, монастиря тощо). Усю землю розбила [княгиня Ольга], уставила волості (Скл. Словник української мови в 11 томах
  7. волость — Волость, -тя ж. 1) Волость. 2) Волостное правленіе. Словник української мови Грінченка