вона

ВО́НА, и, ж.

Назва грошових одиниць Корейської Народно-Демократичної Республіки та Республіки Корея.

Південнокорейську вону вдруге було введено в обіг 9 червня 1962 року (з наук.-попул. літ.);

Текстові написи на північнокорейських вонах відображено корейською мовою (із журн.);

Вони можна придбати в південнокорейських банках, спеціалізованих обмінних пунктах та у великих готелях (з Інтернету).

ВОНА́, її́ (з прийм. до не́ї, від не́ї і т. ін.), займ. особ. 3 ос. одн., ж.

1. Уживається на позначення предмета мовлення, вираженого іменником жіночого роду однини в попередньому реченні або після цього займенника.

Линь, моя пісне, як чайка прудкая, – Вона не боїться, що в морі загине (Леся Українка);

Баба Сикліта дуже жаліла, що не вспіла наказати Марусі, як треба поводитись із сватами, і все, наче її кортіло, хотіла штовхнути дочку або сказати їй (Грицько Григоренко);

Тут я зустрівся з музою своєю. І, взявши в руки ліру й срібний лук, Пливу, як тінь, по морю снів за нею (М. Рильський);

// У сполуч. із займ. сама виділяє певний предмет мовлення з ряду йому подібних.

Поміж брівоньками дівчини склалася смужка, щічки заграли рум'янцем, а сама вона важко дихала й дивилася кудись на бік, неначе бачила там одповідь на якусь думку (А. Кащенко);

Вона сама – селянка, дочка горівника-мужика, і не їй боронити тих, хто віки тримав у горі її батьків (В. Винниченко);

Нереальне, все нереальне, пливе-напливає їй перед очі, сивою каламуттю та грипозною жовтизною заволікається світ, і сама вона вже ніби занурюється в якісь важкі, невилазні води тропіків... (О. Гончар);

// У сполуч. з часткою ось (от) набуває вказівного характеру.

От вона – сіра пляма лиця. Темна постать із лабораторії поспішає на голос (В. Винниченко);

– Хочете, може, “зенітку” мою побачити? Ось вона! – і погладив ніжно дід Свирид свої вила-трійчата... (О. Вишня);

Ось вона, свобода! Гуляй – скільки хочеш (О. Гончар);

– Бери братницю златну, я також докину в неї жменю турицької землі. Хай ліпше так, ніж... Ось вона – я привіз із собою! (І. Білик).

2. тільки род. в. Уживається у значенні присвійного займенника.

О Боже мій милий! така твоя воля, Таке її щастя, така її доля (Т. Шевченко);

До війни Ляля часто бігала до цього будинку, де жила одна з найулюбленіших її вчительок (О. Гончар);

Василько бачив її [мами] тінь на стелі (О. Бердник).