воркун
ВОРКУ́Н, а́, ч., розм.
Те саме, що воркоту́н.
У запічку та воркун ворчить [воркотить], У колисці та дитя кричить (з народної пісні);
Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (П. Чубинський);
Ой є в мене воркун дома, Проб'є мені та головоньку (Ганна Барвінок).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- воркун — ворку́н іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
- воркун — -а, ч., розм. Те саме, що воркотун. Великий тлумачний словник сучасної мови
- воркун — див. балакучий Словник синонімів Вусика
- воркун — БУРКОТУ́Н розм. (буркотлива людина), БУРКУ́Н розм., ВОРКОТУ́Н розм., ВОРКУ́Н рідко. Якою оманливою буває людська зовнішність! Він спочатку не злюбив був оцього буркотуна, а виявилось, що це добросердечна, душевна людина (Ю. Словник синонімів української мови
- воркун — ВОРКУ́Н, а, ч., розм. Те саме, що воркоту́н. Ой час, пора додомоньку. Єсть у мене воркун дома Да на мою да головоньку (Чуб., V, 1874, 548); Ой є в мене воркун дома, Проб’є мені та головоньку (Барв., Опов.., 1902, 40). Словник української мови в 11 томах