вороже
ВОРО́ЖЕ, ВОРО́ЖО.
Присл. до воро́жий 2.
Індіанка мовчить, вороже дивиться на Дженні (Леся Українка);
До царя часто-густо прибували пани польські, що ворожо ставилися до Карла і до нового польського короля Станіслава Лещинського (Б. Лепкий);
– А хто там? – спитав [старий чоловік] переляканим і воднораз сердитим голосом. Вороже так (І. Багряний);
Карл-Йозеф подумав, що ніхто з них не має підстав так вороже до нього ставитись (Ю. Андрухович).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вороже — воро́же прислівник незмінювана словникова одиниця Орфографічний словник української мови
- вороже — Присл. до ворожий 1). Великий тлумачний словник сучасної мови
- вороже — Воро́же, присл. Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- вороже — ВОРО́ЖЕ. Присл. до воро́жий 1. Індіанка мовчить, вороже дивиться на Дженні (Л. Укр., III, 1952, 54); Колишні наймити, бідняки вороже ставилися до нього, до хаджі,.. рід якого.. тримав у своєму кулаці аули (Донч., І, 1956, 118). Словник української мови в 11 томах