впихати

ВПИХА́ТИ (УПИХА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПХА́ТИ (ВВІПХА́ТИ, УВІПХА́ТИ, УПХА́ТИ), а́ю, а́єш, док.

1. що. Всувати, вкладати, вставляти (часто з зусиллям) що-небудь у середину чогось.

Роберт поквапливо впихав папки у шафу (А. Хижняк);

В дупло руку – не іде, Голови не впхаю (С. Руданський);

* Образно. Вона, певне, давно позабувала ті молитви, що так-сяк їй замолоду впихали вдома (М. Стельмах);

// що. Втикати, встромляти що-небудь гостре вглиб чогось.

Мати шила, впихала й витягала довгу голку з мішка вперед себе (О. Кобилянська);

// що. Проти чийогось бажання давати кому-небудь щось; змушувати взяти.

Збори наші такі: що мама у торбу, те я із торби. Бо мамі чомусь здається, що я їду в голодний край. Тож і впихає все, що потрапляє на очі (А. Дімаров);

Впхав [Рустем] їй до рук солодкі пакунки, благав, щоб зараз бігла (М. Коцюбинський);

// кого. Пхаючи кого-небудь, змушувати увійти в середину чогось; вштовхувати.

Іван Іванович одчиняє двері і впихає мене в кімнату (М. Івченко);

Першого ввіпхали в двері Єнченка (Ю. Мушкетик).

2. кого, перен., розм. Влаштовувати когось куди-небудь (на навчання, роботу і т. ін.).

– Я на діти дивюси [дивлюся], але я не гадаю, аби воно було чемне, аби вміло до ладу зробити. Я лиш заглядаю, ци воно вже добре по землі ходить, аби єго [його] упхати на службу (В. Стефаник).