впірнати

ВПІРНА́ТИ (УПІРНА́ТИ), а́ю, а́єш, недок., ВПІРНУ́ТИ (УПІРНУ́ТИ), ну́, не́ш, док.

1. Занурюватися, заглиблюватися в рідину.

А сестриця пірникоза Плаває, впірнає Та все бідна своїх шатів Дорогих шукає (С. Руданський);

Він кинувся туди [у воду] й за хвилину витяг на берег діда. Тоді він упірнув удруге й десь надовго зник (Л. Яновська);

// Заглиблюватися в що-небудь м'яке.

Тільки що вона вернулась до світлиці і знов важко впірнула в крісло, надворі загуркотів віз (І. Нечуй-Левицький);

Олена Антонівна .. упірнула в ліжко під білу вовняну ковдру так, що тільки витикалася голова з-під неї (Т. Осьмачка).

2. перен. Входити, вскакувати в що-небудь, кудись, зникаючи з очей.

Ми знову впірнаємо в пітьму (М. Коцюбинський);

Максим заліг і жадібно дивився на другий бік шляху, де руділа теж латка бур'янищ, .. в неї на першу хвилину можна буде впірнути (І. Багряний);

Сахно перетяла галявину й впірнула у хащі туй (Ю. Смолич).

3. перен. Цілком, повністю віддаватися якомусь заняттю, справі, почуттю і т. ін.

Він, спершись ліктем на стіл, прислухався, яке слово хто скаже, і впірнав у задуму (М. Стельмах);

Спустила [Галина] штору, увімкнула штепсель настільної лампи, дістала книжку, впірнула в неї (Є. Кротевич).