вп'ялювати

ВП'Я́ЛЮВАТИ (УП'Я́ЛЮВАТИ), юю, юєш, недок., ВП'Я́ЛИТИ (УП'Я́ЛИТИ), лю, лиш; мн. уп'я́лять; док., що в кого – що.

Із силою всаджувати, встромляти що-небудь гостре; впинати.

Султанка хватила татарина за ногу і вп'ялила свої здорові зуби, аж татарин завив з болю (А. Чайковський);

Скочила й кинулася [дівчина], майже звірячо ревнувши, на Саву. – Ти! – скричала. – Ти! – і вп'яливши свої нігті в його тіло, в його руки, притиснула своє лице до його рамена (О. Кобилянська).

◇ (1) Вп'я́лювати (вту́плювати, встро́млювати, рідко впина́ти і т. ін.) / вп'я́лити (вту́пити, встроми́ти, вп'ясти́ і т. ін.) о́чі (по́гляд, зір) у (на) кого, що – пильно дивитися на кого-, що-небудь, вдивлятися в когось, щось, перев. виражаючи яке-небудь почуття.

Морда нерішуче спинявся, підходив до Лазаря, встромляв у нього очі і щось хотів казати, ворушив губами, але мовчав (М. Коцюбинський);

Жак ніяковів, втуплював погляд у землю (С. Журахович);

В кожного хворого доктор Кум впинав свій лагідний зір, немовби хотів полегшити його біль (з мемуарної літ.);

Глядачі, яким не вистачило місць, тиснулись довкола сцени, впинаючи свої погляди у шпаринки між спинами сусідів (із журн.);

Яків устромив очі не знать куди (Панас Мирний);

– Я нічого позитивного не кажу, бо не маю довір'я... – До кого, Маню? – спитав я і вп'ялив очі в її лице (О. Кобилянська);

Гальорка вп'яла очі на панів, розглядаючи їх як цікавий, кольористий крам (С. Васильченко);

Жабі, втупивши позір в електричну лампу, замислилась (Олесь Досвітній);

Промисловець тяжко сперся на стіл, вп'явши очі в кришталеву прозорість вітрини вікна (Д. Бузько);

Лежав [Бронко] отак, втупивши зір у небо, поскороджене ребристими хмарами, і думав (Ірина Вільде).