відзвичаєний

ВІДЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до відзвича́їти.

А він .. починає захитувать пам'ять про чоловіка, завзявшися сповнить живою любов'ю душу дрімливу, німу і давно відзвичаєне серце (М. Зеров);

Цікаво, до речі, те, що розмови велись німецькою мовою, бо відзвичаєному за кордоном від польської Пшибишевському так було легше (із журн.).