1. Словник української мови у 20 томах

відпитувати

ВІДПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док.

1. рідко. Замість відповіді на питання запитувати.

– А чого се ми втікаємо, дядьку? – пита Хапко. – Хто втікає? – відпитує набігці дядько (Марко Вовчок).

2. кого і без дод., діал. Розпитувати.

Взяли відпитувати: найшовся один панок, що мав печатку (Л. Мартович);

І дивилася на всіх – І не пізнавала; І питалася у всіх – І не відпитала (С. Руданський).

3. кого, що, діал. Розпитуючи, знаходити кого-, що-небудь.

А я хлопець-молодець .. Серед лісу відпитав Дупло зі шпаками (С. Руданський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відпитувати — відпи́тувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відпитувати — див. відпитати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відпитувати — ВІДПИ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПИТА́ТИ, а́ю, а́єш, док. 1. Замість відповіді на питання запитувати. — А чого се ми втікаємо, дядьку? — пита Хапко. — Хто втікає? — відпитує набігці дядька (Вовчок, VI, 1956, 283). 2. діал. Словник української мови в 11 томах
  4. відпитувати — Відпитувати, -тую, -єш сов. в. відпитати, -таю, -єш, гл. Путемъ разспросовъ находить, найти, узнавать, узнать. Повіз Лейба горщик масла в місто продавати та й пішов собі на ринок купця відпитати. Рудан. І. 64. Словник української мови Грінченка