відігрівати

ВІДІГРІВА́ТИ, рідко ВІДГРІВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВІДІГРІ́ТИ, і́ю, і́єш, док., кого, що.

1. Повертати кому-, чому-небудь утрачене тепло.

Данько, притулившись до теплого комина і відігріваючи закляклі руки, стежив, як радісно шапарює по хаті Вутанька (О. Гончар);

Климко підкинув у багаття картоплиння, роздмухав жарок і довго одігрівав ступні, час від часу дотуляючи їх просто до полум'я (Григір Тютюнник);

Відігріли Івася, нагодували, положили спати на печі (Олена Пчілка);

// Діяти теплом на щось замерзле, переохолоджене.

Припав [Арсен] до шибки ротом, гарячими губами відігрів замерзле скло (В. Малик);

Він хотів додати, що за годину чекання міг би відігріти всі лавки, але побоявся дорікати за запізнення (Г. Усач).

2. перен. Заспокоювати, утішати.

Чотири літа ждала свого Павла. Як кам'яна баба стояла біля воріт, виглядала ще. Так би й скам'яніла, а Мирович оживив мене, одігрів (В. Яворівський).

◇ (1) Відігріва́ти / відігрі́ти се́рце (ду́шу) чиє, чию:

а) заспокоювати, втішати кого-небудь співчуттям, словом і т. ін.

– Ви мене привітали, як рідні; моє серце, мою душу одігріли... (Панас Мирний);

Не стримався я, обійняв Мотрю. – Спасибі, – кажу, – що добрим словом серце мені відігріла (І. Муратов);

Прийди, о літнє листя, й серце одігрій (В. Стус);

б) заспокоюватися, втішатися чим-небудь.

Він наповнявся радістю, мов джерело водою, відігрівав .. душу й ставав безмежно добрим і всепрощаючим (Василь Шевчук);

(2) Відігрі́ти (ви́гріти, ви́годувати) / відігріва́ти змію́ (гадю́ку) бі́ля (ко́ло) [свого́] се́рця (за па́зухою), зневажл. – виявити турботу, піклування про того, хто віддячує або згодом може віддячити злом.

[Харко:] Пізнав, бідага, що вигодував гадюку коло свого серця, пізнав – та пізно вже (Панас Мирний);

– А що, одігріли змію біля свого серця! – гукали перші неймовірці [ті, хто не вірять] (Панас Мирний);

Захотілося, наприклад, Пашці вчитися. Тітка-лавушниця в крайнім ступеню обурення казала їй добросердечно: – Ах ти ж, паскудо неприкаяна! А що ж, я по хазяйству сама тоді маю бігати? Навіщо ж ми тоді тебе брали? От і відігрій змію за пазухою! (Г. Хоткевич);

– Покійний гетьман змію за пазухою вигрів. При батькові в пір'я поріс, а сина скривдив, булаву і достатки забрав, з батькового двора сиріт гонить (Б. Лепкий).